Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 1.3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ СУТНОСТІ І ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ
17:24 1.3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ СУТНОСТІ І ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ |
1.3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ СУТНОСТІ І ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ
Щодо проблеми сутності і походження релігії існують два основних підходи: релігійний (богословський, або теологічний) і світський (релігієзнавчий, або науково-філософський).
Релігійний підхід стверджує, що поява ідеї Бога в людській свідомості та виникнення релігії обумовлені тим, що є Бог, який створив світ (світ має початок і кінець), природу, людину. Бог впливає особливим чином на людину, а людина здатна за певних умов сприймати цей вплив, спілкуватися з Богом. Наводяться й докази буття Бога.
1) Онтологічний доказ був сформульований блаж. Августином (V ст.) і теологом Ансельмом Кентерберійським (XI ст.). Він полягає в тому, що, оскільки ми можемо уявити собі досконалу істоту, вона має бути, тому що в протилежному разі ми не могли б її уявити1. Логічна неможливість цього доказу полягає втому, що реальне існування Бога під м і нюється існуванням поняття про Бога: від того, що я уявляю в своєму гаманці сто талерів, моє майно не стане на них більше, — так спростував цей доказ відомий німецький філософ І. Кант (1724—-1804)2. Проте онтологічний доказдозволив перейти до менш уразливих доказів — історичного і психологічного.
453.
1 Ансельм Кентерберийский. Прослогион // Соч.— М., 1995.— С. 128-129.
2 Кант Й. Критика чистого разума // Соч.: В 8 т.— М., 1994.— Т. 3.— С. 452-
2) Космологічний доказ, намічений великими античними мудрецями Платоном і Аристотелем і остаточно сформульований видатним богословом західноєвропейського Середньовіччя Томою Аквінським (1225/1226—1274), вимагає для такого складного світу, якнаш, першопричини, первісного імпульсу всякого початку або руху, що сам має бути безпричинним, безумовним. Цей доказ розвивали видатні філософи-раціоналісти Нового часу Г. Лейбніц і X. Вольф. Його заперечують, стверджуючи, що світ не вимагає першодвигуна, оскільки матерія сама має рух як свою властивість.
3) Телеологічний доказ стверджує наявність у світі доцільності, породженої Богом: «Ми переконуємося, що предмети, позбавлені розуму, якими є природні тіла, підкоряються доцільності... Оскільки ж самі вони позбавлені розуміння, вони можуть підкорятися доцільності лише остільки, оскільки їх скеровує хтось обдарований розумом і розумінням, як стрілець направляє стрілу. Отже, є розумна істота, яка надає ціль для всього, що відбувається в природі; й її ми називаємо Богом»1. Цей доказ зараз широко використовується, оскільки думка про наявність у світі гармонії, доцільності дуже поширена. Цей доказ можна покритикувати, стверджуючи, що гармонія нашого світу, побудована на поглинанні сильними слабких, на зіткненнях і боротьбі, не узгоджується з добротою Творця. Прихильники телеологічного доказу у відповідь на це заперечення вказують на факт гріхопадіння, що зіпсував Творіння. Мовляв, гармонійність світу іншого, нижчого порядку, не така досконала, як це було задумано Творцем, але вона все ж таки є.
4) Моральний доказ стверджує наявність абсолютного і вічного морального закону, як прояв божественного начала у світі. Висунутий він знаменитим німецьким філософом І. Кантон, Чому «категоричний імператив», совість, так владно керує людиною? Тому що є Бог, тому що «вищого блага, яке моральний закон зобов'язує нас покладати предметом наших прагнень, ми можемо очікувати тільки від морально досконалої (святої і благої) і разом з тим усемогутньої волі»2. Цей доказ зрозумілий тільки совісним людям, тому його цінність відносна.
5) Історичний доказ — давній, оскільки на факт загальності віри в Бога (богів) указували ще античні автори (наприклад, Цицерон),
1 Фома Аквинский. Сумма теологии // Боргош Ю. Фома Аквинский.— 2-е изд.- М., 1975.- С. 145.
2 Кант Й. Критика практического разума // Соч.: В 8 т.— М., 1994,— Т. 4.— С, 527.
але часто використовуеться и до сьогоднк «1стор1я не знае жодного народу, що був би зовам лозбавлений вфи. Нав1ть атеУст1в не можна вважати людьми по-справжньому нев!руючими. 1деолопчн1 м!фи, що приймаються ними на в!ру, — це, власне кажучи, лерелицьована рел1пя»'. Цей доказ не мае суворо лопчного характеру, просто важко соб! уявити, щоб омана була настьдьки масовою I давньою.
6) Психологичный доказ — сучасний. Наявшсть у людини релтй-ного почуття мае викликатися зовшшньою причиною, яка и е Бог. Цей доказ зрозумший тщьки в1руючим, тому його ш'ншсть також вщносна.
Послщовники релтйного пщходу також упевнеш в тому, що релшя була вкладена Богом у людську душу \ пот!м вщкрита Уй в 1стинах священних текст1В. При цьому вказуеться, що релшйне почуття и релтйний культ, який сулроводжуе його, необхщш не для, скажемо так, задоволення божественного марнославства, а для самопознания люди ною своеУ вищоУ духовно!' сутност!, здатноУ вщривати-ся вщ повсякденного I мирського.
Прикладом релтйного пщходу до проблеми походження релт'Т може бути теория «прамонопшзму», обгрунтованакатолицьким свя-щеником В. Шмщтом (1868—1954) у фундаментальнш 12-томшй пращ «Походження щеУ Бога». Вщповщнодо шеУтеор!УВ1ра в бага-тьох бопв, легенди и м!фи про героУв \ цар!в е лише тзшшими пере-кручуваннями в1ри в единого Бога, Творця всього сущого.
Релшйний пщхщ завжди конфес1йний, тобто стоУть на пози-ц1ях одше'У з релопй.
Св|'тський п1доцд не дае однозначно!' вщпов1д1 на питания про сутшсть 1 виникнення релш'У. За всю 1стор1ю людськоУ думки було чимало спроб пояснити феномен релтУ. Переважна б1льш1сть науко-вих теорш виходила з рац1онал!стично-психолопчного аспекту — припущення про те, що саме природа людини, перенесена на навко-лишнш ГУсвгт, стала основою уявлень про надприродш сили 1 бопв. Назвемо найбйьш поширеш и вщомо науков! пояснения походження и сутност! рел!пУ ]' спробуемо стисло викласти Ухн1й зм!ст у кшькох тезах.
Перше наукове пояснения походження рел1пУ — натурал!стичие, його основоположниками вважають французьких просв1тник!в XVIII ст. Донихпримикали власикшмепькоУфшософ^УЛ. Фейербах (1804-1872), а також К. Маркс (1818-1883) \ Ф. Енгельс (1820-
1 Мень А. История религии: В поисках пути, истины и жизни: Учеб. Пособие: В 2 кн. - М„ 1997. - Кн. 1. - С.8.
1895). Представники ще! теорп вважали, що рел!пя походить вщ спо-кошмчного безсилля людини перед пануючими над нею природними 1 сощальними силами.
По-перше, вони вказувалинате,що, навщмшувщтварин, пер-шсна людина вже почала усвщомлювати свою залежнгсть вщ природи , оскшьки мала у своему розпорядженн] лише прим1тивн1 знаряд-дя праш, обмежен! трудов! навички 1 була позбавлена елементарних знань про навколишнш св!т. Не дивно, що забезпечення Ькею, усп!х або невдача пщ час полювання чи рибноУ ловл!, навпъ збереження власного життя часто залежал и в!д випадкового зб!гу обставин, що розцшювався якд!я сил, набагато могутшшихзазвичайн! людсью. Отже, робився висновок, що «...всяка рел1г!я е не чим 1ншим, якфан-тастичним вщображенням у головах людей тих зовшшшх сил, як! панують над ними в Ьшьому повсякденному житт!, — вщображенням, вякомуземшсилинабираютьформинеземних»1.
По-друге, послщовники натурал1стично1теорп наполягали на тому, що подальше юнування релшТ пщтримуеться сформованими в сусшльств! вщносинами панування и пщпорядкування, як! всшяко гюневолювал и людину I вимагали зрозум1лого ш пояснения ьиеУ сва-вол1: «Того, хто все життя працюе 1 бщуе, рел!пя вчить покори 1 тер-гпння в земному житт!, втплаючи над!ею на небесну винагороду. А тих, хто живе з чужоГ прац!, рел!г!я вчить доброчинност! в земному ЖИТТ1, пропонуючи 1М дуже дешевс виправдання для всього '(х експ-луататорського 1снування 1 продаючи по пщходящш ц!н! квитки на небесне благополуччя. Рел1пя е отум для народу»2.
По-трете, прихильникам натуралютичноУтеори уявлялося, що в м»ру розвитку суспшьства и звшьнення людини, особливо завдяки устхам науки та зростанню р!вня осв!ченост1 широких народних мае, рел!пя буде поступово себе зживати: «Якщо незнания природи породило бопв, то тзнання природи повинне Ух знищити. 3 ростом знань людини ростуть УУ сили таУУзнаряддя; науки, мистецтва, ремесла до-помагають'ш; досвщ робить УУ бщьш упевненою, допомагаючи Уй чи-нити оп!р багатьом явищам, що перестають л я кати и, яктшьки во на Ух шзнае. Одне слово, людсью страхи розсиоються в м!ру розвитку осв1ТИ.Осв1ченалюдинаприпиняебутимарнов1рною»3.
' Енгельс Ф. Анти-Дюринг // Маркс К., Енгельс Ф. Тиори. — К., 1965. — Т.20. - С. 309.
- Лент В. I. Сошашзм 1 рел!пя // Понне з!брання твор1в. — 5-е иид. — К., 1970. -Т. 12. - С. 132-133.
3 Гольбах П.-А. Система природи, или о законах мира физического и мира духовного // Избр. произведения: В 2 т. — М., 1963. — Т. I. — С. 375.
Однак ці пояснення не враховують тієї обставини, що страх скоріше викликає прагнення уникнути даного яшща, сховатися від нього, ніж вшановувати й уособлювати його, звері лтисядо нього з благанням. Людина багато чого боялася, проте обожнювала не всі предмети страху: хижаків, стихії, своїх ворогів-людей тощо — а лише деякі з них, і часто такі, що не здатні заподіяти шкоди (камінь, дерево тощо). Правдоподібно, що не страх став причиною релігійного до них ставлення.
Не міг з'явитися причиною виникнення ідеї Бога і низький рівень розвитку древньої людини. Первісна людина суб'єктивно відчувала навколишній світ і вміла по-своєму пояснювати все, з чим вона зустрічалася в своєму житті. Коли в Новий час, завдяки успіхам науки, людина побачила, що вона поступово отримує дедалі більшу можливість пояснення процесів, які відбуваються у світі, це відкриття, котре звільнило ЇЇ від «містичного страху» перед природою, не вплинуло на її релігійність. Найвидатніші вчені вірили в Бога і продовжують вірити в Нього й зараз, у XXI столітті.
Соціологічний підхід бере свій початок у працях відомого французького філософа О. Конта (1798—1857). Іншими представниками цього напрямку були німецький філософ соціолог і політолог М. Вебер (1864—1958), французький суспільствознавець Е. Дюрк-гайм (1858— 1917) і американський соціолог Т. Парсонс (1902— 1986). Даний підхід визначає релігію як соціальний інститут, що виконує дві функції.
З одного боку, «релігія є системою понять, за допомогою яких індивідууми уявляють собі спільноту, членами якої вони є, і стосунки, невиразні, але близькі, які вони підтримують з нею». Культові ж дійства ж підтримують життєвість цих вірувань.' У давнину йшлося про відчуття спільності, належності до єдиного колективу кревних родичів, яке постійно проявлялося в переважно колективних способах життєдіяльності первісних людей — від загінного полювання на великого звіра до виконання колективних ритуальних дій. У кінцевому підсумку це відчуття реалізувалося в обожненні персоніфікованого уособлення свого роду чи племені — його власного божества (тотема), причаєність до зміцнювала людей морально і фізично.
У більш розвинутих суспільствах з розвинутими релігійними формами моделювання соціального середовища значно ускладнилося : «потреба у спасінні, що свідомо культиь> га^ося як зміст релігій-
' Дюркгаіім Е. Елементарні форми релігійного життя.- К., 2001- С. 214.
ності, завжди і всюди поставало як наслідок спроб систематичної практичної раціоналізації реальностей життя... Інакше кажучи, ця потреба пов'язана була з претензіями... показати, що світобудова (принаймні тією мірою, якою вона зачіпає інтереси людей) має здебільшого осмислений характер...»1 .
З другого боку, релігія як соціальний інститут встановлює визначальні норми й мотиви соціальної поведінки в суспільному середовищі, робить їх абсолютно значущими для людей. Зокрема, одні релігії, стверджував відомий німецький мислитель М. Вебер, стимулюють «утечу від світу» і занурення людини в глибини власного «Я», завдяки чому нам, європейцям, залишається схидяги голову перед індійськими йогами або таємницями китайської народної медицини; інші, особливо християнство, навпаки, спрямовують людину на його завоювання й перетворення, через що західній спільноті можна пишатися досягненнями науково-технічного прогресу.
Представники етнологічного підходу — дослідники численних народів, що перебували на ранніх стадіях розвитку, Е. Тайлор, Дж. Фрезер, Б. Малиновськи й —вбачали в релігії, поряд з мистецтвом і моральністю, природно сформований, первинний елемент людської культури і спосіб її нормального функціонування.
Біологічні і психологічні концепції, що їх розробляли американський філософ-прагматик У. Джеймс (1842—1910), німецький представник «філософії життя» В. Дильтей (1833—1911), французький етнолог Л. Леві-Брюль (1857—1939), австрійський психіатрі філософ, основоположник психоаналізу 3. Фрейд (1856— 1939) і його послідовники, пояснювали існування релігії наявністю в людині могутнього «релігійного почуття» або модифікаціями різних емоційно-психічних станів — заздрості й страху, любові й сорому.
Наприклад, на думку 3. Фрейда, формування релігійних уявлень відбувається на основі притаманного кожній людині «Едипово-го комплексу» — прихильності в ранньому дитинстві хлопчика до матері та подвійному через це ставленні до батька. Батько, з одного боку, сприймається як конкурент у взаєминах з матір'ю, якого він підсвідоме прагне позбутися. З другого боку батько виступає як ідеал, з яким малюк себе ототожнює. Отже, в маленької людини формується комплекс суперечливих почуттів до батька, при тому, що негативне ставлення до батька придушується і витискається в несвідоме, але
1 Вебер М. Напрями і щаблі релігійного заперечення світу // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.— К., 1998.— С. 471.
продовжує прориватися в свідомість. Відчуття провини за негативне сприйняття батька якраз і стає тим тлом, на якому виникає каяття, а звідси — як компенсація — розвивається практика ритуального вшанування абстрагованого від конкретного батька образу Бога, починаючи з віри в тотемного першопредка — тварини чи рослини, від якого ніби походить той чи інший родоплемінний колектив.
Пізніше 3. Фрейд розширив своє тлумачення джерел релігії: «Боги зберігають своє потрійне завдання: нейтралізують жах перед природою, примирюють із грізною долею, що виступає в образі смерті, й нагороджують за страждання й біди, що випадають на долю людини в культурному співтоваристві»1.
Н а питання про психологічний механізм функціонування релігії 3. Фрейддає наступну відповідь: це ілюзії, реалізація найдавніших, найсильніших, найнаполегливіших бажань людства: таємниця їхньої сили ховається в силі цих бажань. Добра влада божественного провидіння пом'якшує жах перед життєвими небезпеками, постулювання етичної світобудови забезпечує торжество справедливості, чиї вимоги так часто залишаються всередині людської культури нездійсненними, продовження земного існування в майбутньому житті пропонує просторові й часові межі, всередині яких слід чекати здійснення цих бажань2.
На думку представників біолого-психологічних теорій релігії, численні релігійні потяги, причому у найпримітивнішому вигляді, продовжують справляти помітний вплив й на сучасне західне суспільство: «Могутньою колективною формою сучасного ідолопоклонства виступає поклоніння силі, успіху й владі ринку; але крім цих колективних форм є ще дещо. У сучасному суспільстві приховано безліч індивідуалізованих примітивних форм релігії. Багато з них називаються неврозами, але з тим же успіхом можна дати їм релігійні імена: культ предків, тотемізм, фетишизм, ритуалізм, культ чистоти тощо»3.
На сьогодні в науці дедалі більше зміцнюється комплексне бачення проблеми: походження релігії є наслідком взаємодії багатьох факторів — матеріальних, соціально-економічних і духовних. Доти, доки наука не дає повної й зрозумілої відповіді на питання про походження релігії, залишатиметься місце йдля підходу релігійного.
1 Фрейд 3, Будущее одной иллюзии // Сумерки богов.— М., 1989.— С. 106.
2 Там само,— С. 118.
1 Фромм 3. Психоаншшз й религия // Сумерки богов.— М., 1989.— С. 163. |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 874 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 2.0/1 |
|
