Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 1.2. ФЕНОМЕН РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ
17:25 1.2. ФЕНОМЕН РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ |
1.2. ФЕНОМЕН РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ
Як бачимо, підґрунтям релігії є релігійна свідомість. Стрижнем релігійної свідомості, у свою чергу, є віра у надприродне, точніше кажучи — надприродні істоти, якості, зв'язки та стосунки, які не підвладні закономірностям матеріального світу, а навпаки, перебувають в їх основі, панують над ними. У цьому розумінні надприродне відрізняється від усього незвичайного у художньому вимислі, численні приклади якого демонструють нам міфи, легенди й казки. Віра надає впевненості у реальності існування надприродного (на думку переважної більшості неупереджених дослідників-рцлігієзнавців, предмет віри існує лише у свідомості самого віруючого), тоді як художній образ тільки виглядає правдоподібним — такам, що може бути, але може й не бути. Через це віра потребує певної конкретизації в релігійних образах, настроях і почуттях, й подальшої систематизації у догматах релігійного віровчення. Сукупність цих емоційно-чуттєвих і раціональних побудов складає те, що може бути назване релігійною свідомістю.
Релігійна свідомість існує на двох рівнях: теоретичному і побутово-життєвому (можна зустріти й інші назви: релігійна ідеологія та релігійна психологія, концептуальний і буденний рівні тощо). Теоретичний рівень релігійної свідомості складається з:
• Системи релігійних вірувань, центральне місце серед яких, безумовно, займає ідея надприродного. У світових релігіях, наприклад християнстві, ця ідея персоніфікується в образі могутньої істоти, що створила світ і людство, відтепер керує їхнім подальшим існуван-
ним. Розробкою цього боку віровчення займається у християнстві •геологія (богослов'я), букв, вчення про Бога.
• Релігійних концепцій економіки, політики, права, суспільства, моралі, мистецтва тощо.
• Релігійної філософії, яка переймається передусім проблемою буття світу, місця й ролі у цьому світі людини, її вищого призначення, безсмертя душі.
Розробкою та поширенням конструкцій теоретичного рівня ре-л ігійної свідомості займається особлива група професіоналів — теологи та релігійні філософи, викладачі духовних навчальних закладів, релігійні письменники й журналісти, видавці релігійної літератури, священнослужителі тощо. Взагалі, зберігання й одночасно поширення віровчення на теоретичному рівні релігійної свідомості є головним завданням релігійної організації, перш за все такої централізованої, як Церква.
На побутово-життєвому рівні релігійна свідомість постає у вигляді найбільш типових релігійних образів, настроїв, почуттів широкого загалу віруючих людей. Припустимо, у християнстві переважна більшість віруючих уявляє собі Бога із зовнішністю та рисами характеру людини. Інші уявляють його одночасно і як особистість, і як абстрактний дух, і лише відносно невелика кількість має близьке до теологічного абстрактне уявлення про Бога як про безособовий дух. Наведений приклад, заснований на реальних наукових дослідженнях, засвідчує, що побутово-життєвому рівню релігійної свідомості притаманні не тільки емоційні та вольові, але також і раціональні компоненти. Хоча перші переважають, у свідомості кожного конкретного віруючого це співвідношення залежить від ступеня його впевненості у предметі його віри, який, у свою чергу, базується на його обізнаності з основними засадами релігійного віровчення завдяки читанню релігійної літератури, спілкуванню із священнослужителями та іншими віруючими.
Жвавість побутово-життєвого рівня релігійної свідомості залежить від жвавості релігійних почуттів віруючих, наякі помітно впливає ступінь регулярності відвідування ними культових споруд і виконання культових дій. Особливо сильно релігійні почуття віруючих підтримуються під час їхнього контакту (навіть опосередкованого) з різноманітними священними предметами (мощами, рештками святих людей у християнстві; Чорним Каменем, вмурованим у стіну головного святилища мусульман — Кааби у Мецці; Зуба Будди в одному з буддійських храмів о. Шрі-Ланка), оскільки, на їх пере-
конання, саме таким чином божественне проявляє себе найвідкриті-ше. Через те, що релігійні почуття зазвичай супроводжуються ейфорійними відчуттями, поцейбічне щастя розцінюється віруючими як передування потойбічного «блаженства». Крім того, на думку християнських богословів, релігійне переживання навколишнього світу на побутово-життєвому рівні релігійної свідомості завжди наводить на думку про першопричину і Творця усього, що доповнює почуття віруючих острахом і благоговінням.
Релігійній свідомості властиві деякі особлирості. До їх числа відносять: 1) символізм; 2) наочну образність та підвищену емоційність; 3) консерватизм.
Серед релігійних компонентів побутово-життєвого рівня до най-консервативніших елементів відносяться традиції, до найдинамічні-ших — релігійні настрої.
Консерватизм релігійної свідомості забезпечує життєстійкість релігії, широкі можливості її пристосування до зовнішніх, суспільних умов ЇЇ існування.
Теоретичний і побутово-життєвий рівні релігійної свідомості тісно пов'язані один з одним. Теологічні побудови набувають у свідомості віруючих вигляду конкретних образів. З другого боку, теоретичний рівень релігійної свідомості покликаний витлумачувати релігійні явища на побутово-життєвому рівні, узагальнювати їх, сприяючи тим самим їхнім змінам у тому чи іншому напрямі. З історії релігії відомо чимало прикладів, коли релігійні вчення, що створювалися штучно й не віддзеркалювали настроїв простих віруючих, не знаходили їхньої підтримки й забувались. Так було, скажімо, у середині II тисячоліття до н.е. у Давньому Єгипті. Тамтешній фараон Аменхотеп IV вирішив чи не вперше в історії релігії запровадити культ єдиного Бога Атона, тоді як і в самому Єгипті, і в сусідніх державах панувало багатобожжя. Але його спроба зазнала невдачі. Тому значного поширення набувають лише ті релігійні ідеї, в яких віруючі знаходять вираження своїх релігійних уявлень.
Теоретичний і побутово-життєвий рівень релігійної свідомості також співвідносяться історично: релігійні погляди на ранніх стадіях еволюції релігії виникають і тривалий час функціонують на побутово-життєвому рівні, лише значно пізніше зростаючи до теоретичного рівня.
Символізм релігійної свідомості — наділення предметів, дій, слів і текстів особливими релігійними значеннями — пояснюється теологами (богословами) тим, що ніяка земна реальність не здатна висло-
вити ідеальну божественну досконалість, отже, вимагає певного опосередкування.
Це опосередкування відбувається через унаочнення основних віронавчальних положень у чуттєвих образах — людиноподібних істот, тварин, рослин, матеріальних предметів, природних явищ. Ре-лїгієзнавці погоджуються з тим, що ці образи потрібні для того, щоб продемонструвати неосвіченій більшості віруючих складні, абстрактні релігійні ідеї. Уособлення релігійних ідей не треба розуміти спрощено. Уособленню підлягають не тільки надприродні істоти, а й надприродні якості, зв'язки, стосунки, які можуть виступати у вигляді Духа, сили, могутності, любові, не тільки особистісні людські ознаки — зовнішність, вдача, а й певні соціальні сили. Наприклад, відомий у середньовічному мистецтві образ Христаяк правителя Царства Небесного — з короною на голові і на троні, був покликаний символізувати могутність влади монарха.
Консерватизм релігійної свідомості також пояснюється на її теоретичному рівні вічним, незмінним характером божественного ладу, який треба наслідувати, й тому суспільному ладу, який склався на землі. Наприклад, праця великого польського астронома М. Копер-ніка, в якій він виклав науковий погляд на устрій Сонячної системи, була «реабілітована» Римо-Католицькою Церквою лише 1828 р., через 250 років після її виходу в світ.
Насправді не всі елементи релігійної свідомості однаковою мірою консервативні на всіх її рівнях. На теоретичному рівні у багатьох розвинутих релігіях найусталеним є, безперечно, комплекс теологічних ідей, пов'язаних із Богом, та кодекс моральних приписів і настанов, наймобільнішим — соціальний компонент віровчення. Про це, скажімо, красномовно свідчать результати П Ватикансько-го собору (1962—1965), який санкціонував частковий перегляд не тільки соціально-політичної доктрини, а й культової практики й організаційних форм Римо-Католицької Церкви й узяв курс на а£§іогпатепїо, букв, осучаснення Церкви. Головна ідея, яку відтоді впроваджує вжиття католицизм, це ідея взаємопроникнення, взаємозбагачення Церкви і світської культури, філософії та теології, розуму та віри.
Хвилеподібне зростання нових релігійних рухів у наш час також засвідчує формування «новоїрелігійної свідомості», яка розглядається дослідниками одночасно як протест проти кризових явищ у різних сферах життя західного суспільства, і як спроба пристосуватися до докорінних змін у ньому в останню чверть XX ст. її основні риси:
• еклектичність, суміш релігійних і парарелігійних ідей (магія, астрологія, чаклунство). Наприклад, за даними соціологів, сучасній людині так само легко повірити у чаклунство чи переселення душ, як і в потойбічне життя й воскресіння мертвих;
• акцентне на колективній ритуальній практиці, а на особистіс-ному суб'єктивному досвіді й містичному підході до здійснення кінцевої мети буття — єднання людини з Божественним Началом;
• неінституалізований характер, який означає, що люди виявляють свою віру, формально не перебуваючи в тій чи іншій релігійній спільноті;
• підвищена релігійна мобільність, коли, приміром, третина опитаних нещодавно американців вказала, що змінювалау житті свою релігійні приналежність, причім, подекуди (30%) не раз!
Проте, процес модернізації релігійної свідомості відбувається дуже суперечливий різниться в різних конфесіях. Продемонструємо сказане на прикладі ставлення трьох гілок християнства до глобалізації — найактуальнішої проблеми початку XXI ст. світового масштабу.
Католицизм у дусі «осучаснення» послідовно виступає за розширення ЄС на схід, аби зрештою його кордони повністю збіглися з територією традиційного поширення християнства.
Протестантизм робить акцент на додержанні в процесі глобалізації максимальної терпимості усіх вір одна до одної у дусі повної свободи совісті та релігії, організації суспільного контролю за діями державних органів влади щодо релігійної сфери.
Правослае 'я (Руська Православна Церква в «Основах соціальної концепції», прийнятою 2000 р.) констатує свою прихильність до ідеї слов'янське-православної цивілізації, буцімто завжди просякнутої духовністю та вищими релігійними ідеалами. Поновлення кордонів цієї цивілізації на теренах колишнього СРСР вона вважає альтернативою глобалізації та морального занепащення російського суспільства, а своє завдання вбачає у поглибленні свого впливу на всі сфери його життя.'
Утілення релігійної свідомості в мисленні і практичних діях кожного окремо взятого індивіда є Його релігійністю, показником ступеня його прилучення до релігії. Загалом розрізняються:
• Релігійні люди з домінантною орієнтацією, умовно кажучи, «активні віруючі». Приймають усі положення віровчення, належать до релігійної спільноти, регулярно виконують культові дії, поширюють релігійні погляди серед інших людей.
• Релігійні люди з підпорядкованою орієнтацією, або «пасивні віруючі». Визнають основні положення віровчення, культові дії виконують нерегулярно, їхнє членство у релігійних організаціях є суто формальним, у поширенні своєї релігії активної участі не беруть.
• Ті, хто вагається між вірою та невір 'ям. Мають сумніви в основних положеннях віровчення, зрідка виконують тільки найважливіші обряди; зв'язки з релігійними організаціями є епізодичними.
• Індиферентні, або невіруючі. Не мають релігійної віри, не відносять себе до релігійної спільноти, однак терпимі щодо релігії та віруючих. Можливі поодинокі випадки виконання релігійних обрядів за нерелігійними мотивами.
• Атеїсти. Не вірять в існування надприродних сил і аж ніяк не пов'язані з релігійними практиками у своєму повсякденному житті. |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 560 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
